Чи й справді така держава була і, чи така вже вона й «золота» була? Інколи зустрічаєш в літературі сумніви щодо існування такого явища, як «Татаро-монгольське іго!». Виявляється, що, те ж «Поле Куликово», виникло лише в ХІХ столітті, та ще й неподалік від тодішньої Москви і, майже в центрі нинішньої. Якийсь поміщик вирішив прославити свій маєток і проголосив, що знайшов на своїх землях докази того «побоїща з Мамаєм». Навіть музей влаштував. Прославилися барин, на всю Європу. Щоправда більшовикам на те було начхати і все пощезло в мороці «боротьби за світле майбутнє». 

Давайте й ми, дилетанти (всеж, саме дилетант Ной зліпив Ковчег і врятував людство, а вправні професіонали спромоглися лише на «Титаніка»), спробуємо розібратися в минувшині за допомоги слів, імен, тощо. Розглянемо те через корені (√) мови Святого Письма. Адже те «золото» могло бути звичайним √ СЛТ владарювання, правління, С = З (як у «Змієвих Валах»). Від нього й «оселедець» козацький. «Орда» ж, - це те, що нині ми знаємо, як «уряд(- ник)», а чули й «орденунг», порядкувати. Та й зовсім інше бачимо, дивлячись під іншим кутом на слова: √ МаС подать, √ КВа збирати, що вкупі дає нам «Москву»; √ МНГЛ начальник, (монгол?); √ ТТа\Р обходити, роздивлятися (татар); від√ КНС збирати, маємо не лише «кнесет», а й «князя»; чи√ ДРШ дружина, вимагати, котре дає нам не лише дружину (Йой!, - скільки вона всього вимагає…), а й «державу», Ш = Ж. 

Той же «Мамай», від √ МаМЙХ гладкий, опасистий? Бо зажрався? З наведеного, бачимо, що назва «Московія-Татарія», котра існувала на всих географічних мапах європейських країн, - небезпідставна. Давня назва «москва», у сьогоднішньому розумінні, всього лиш, «Податкова інспекція», а «татари» - це ті, хто видивлявся, - «Де іще зідрати три шкури?» Наприклад, - за газ… От і посилали «миротворчу» дружину. Добре це висвітлено в хроніці миротворчої операції російських чудо-богатирів у Грузії, коли вони постріляли мирних жителів (і жінок з дітьми), а потім грабували їхні будинки. Адже в своїх ізбах давно все попропивали, а тут і килими у горян, і посуд, і всіляка техніка. 

Стосовно ж рос., назв «КУЛИКОВО - ПОЛЕ» Хан Мамай, ріка Непрядва, котрі прив’язують нам до подій 1380 р. Що тут скажеш? Від «кулика» пішла назва… Та навчали мене вчителі, - чотири значення має ім’я! Поміркуємо? Є √ ПЛ\ диво, √ КуЛі усе, всі, √ КаВа збирати. Диво! Всі зібралися!? Або ж √ ПоЛе ловити вошей. Ну воїни й воші, - нероздільні. Маємо √ НПРД розділ, розлучення, √ Ба в ній, Б = В, НПРД – Ба, ну й, - √ МаМЙХ гладкий, опасистий. Отож і вирішили: «Годі вже годувати!» Хто ж тоді сьогодні Мамай? Дракона вбито! Хай живе Дракон! Ну, хоч би на гербі… Ще один «історичний ляп» в билинах та літописах, нам «впарывает синодально-лубянская наука» - це «Змієві Вали». Начебто запріг богатир Змійгоринича у плуга та й проклав борозну навколо Києва таку, що чужинці подолати її не могли. Та чи був той Змій? Маємо √ СЙМ знак, ознака, закінчення, край, √ Ба/аЛ володар. Володіння, закінчення володінь? На «знаковому» змісті валів і Ю. Канигін наполягає. 

При створені словосполучення, маємо СМЙ - Ба/аЛ, Б = В, як у Біблії Ваал. Нічого дивного нема в тому, що п’яненький елінський дячок – переписувач записав √ СМЙ, як – «змій». Тут маємо змогу зрозуміти чому так наполегливо нас пхають в «Окрайну», адже √ /аКР основне. Засноване, база? Основна ознака володінь? Демаркація, розмежування, окраяння. Край київських володінь? Варто погодитися з версію М. Юзяка у його книзі «Цена слова», що до нас дійшли свідчення про минувшину в основному зі згортків середньовіччя. А звідки вони переписували – невідомо. Як і те – куди зникли бібліотеки Ярослава Мудрого та Івана Грозного? 

А якщо і є десь – то у Москві. А правда – лише там… синодально - луб’янська. Той же Благовіст, написаний УКРАЇНСЬКОЮ мовою наприкінці ПЕРШОГО століття Р.Х., Папою Римським Климентієм, - теж зник у мороці історії. Чи в архівах Ватікану? Як єресь? Бо написаний варварським язиком, а не благородною латиною. Щоправда греки називали її вульгарною… Більшe i докладніше можете прочитати у тлумачному словнику «Матір мов», відгукніться, d-bazan@ua.fm, скину. Юрій Кобзенко, автор книги «Матір мов»